ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. Зменш. до тума́н1 1, 4, 6. Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Кв.-Осн., II, 1956, 41); З яру повзе туманець (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 77); * У порівн. Кора [осокорів].. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (Стельмах, І, 1962, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 317.