ТУЖЛИ́ВИЙ, а, е. Сповнений туги. Тужлива, безпорадна самотина обгортає холодом (Вас., II, 1959, 27); Йому здалося, що і в бійців був такий же настрій: і радісний, і тужливий (Панч, О. Пархом., 1939, 160); // Який виражає тугу, сум. Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця, невесело якось говорить… (Коцюб., І, 1955, 181); Біля сотні озброєних мисливців-старовірів товпиться коло тайгової дзвіниці. З розкритої церковки доноситься тужливий спів (Довж., І, 1958, 118); Тяжко було [Василеві Карповичу] зустрічати вдома погляд дружини з тужливим, німим запитанням (Донч., VI, 1957, 292); У неділю із шляху долітали тужливі пісні (Панч, На калин. мості, 1965, 22); Горе її [баби], знайшовши собі вихід в тужливому лементуванні, не знало впину (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142); // перен. Жалібний, протяжний (про крик птахів). Тужливий чайки крик Злетів на кручу… зник (Мас., Сорок.., 1957, 237); Знімається [лебідь] з тужливим ячанням високо-високо в небо (Гончар, III, 1959, 179); // перен. Який навіває тугу, сум. Тож, як тужлива зима доливає всі інші потоки, Ніл зостається в своїх берегах (Зеров, Вибр., 1966, 364); Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли і собаки зняли тужливе довге завивання (Мик., II, 1957, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 313.