ТУЖБА́, и́, ж., рідко. Те саме, що тужі́ння. Занудивсь я тяжко, — Ні душі нема: Горе нерозважне Та тужба сама! (Граб., І, 1959, 218); Плач і тужба в хаті. У головах над труною схилилась Легейдиха, перша на всю слободу плачниця (Головко, II, 1957, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 312.

Тужба, би, ж. = Тужіння. Я прийшов до них, а там така тужба та плач. Александров. у. (Залюб.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 293.