ТУ́ГО.
1. Присл. до туги́й. Мотузки були напнуті туго, немов струни (Смолич, II, 1958, 42); Хвилю стояв він такий напнений, мов туго натягнений лук; відтак ревнув крисаню кріпко на голову, шепотом швидко щось проговорив до Марусі і в два скоки щез між смереками (Хотк., II, 1966, 53); Вітер туго напинає білі вітрила (Тулуб, Людолови, II, 1957, 4); Черниш здалека впізнав на підводі Шовкуна з автоматом за плечем. У руках Шовкун тримав туго напнуті віжки (Гончар, III, 1959, 233); В кайдани туго окують, В село на зрище приведуть, І на хресті отім без ката І без царя вас, біснуватих, Розпнуть, розірвуть, рознесуть (Шевч., II, 1963, 379); Сардак [у парубка] був так туго натягнений на кожух, що на плечах морщився (Март., Тв., 1954, 435); Сергій, туго перетягнутий брезентовим пасочком, задавакувато викручувався на одному каблуку (Тют., Вир, 1964, 341); Під стіною канцелярії стояла шафа, туго напхана папками (Сміл., Сашко, 1954, 206); — Ідіть у хату: я вже сама закручу завертку, бо вона в нас так туго ходить (Мирний, І, 1949, 271); Струмочки молока туго б’ють у кленове дзвінке денце, підіймаються рожевим шумовинням (Стельмах, І, 1962, 156); Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямилась [мати] навіть, як довелося шить їй штани (Коцюб., II, 1955, 306); А земля родила туго — Та й те йшло до панської пельки (Еллан, І, 1958, 99); Цілий тиждень по тому Яшко робив клітку. Схуд, ночами спав тривожно. А робота туго йшла: ножа не було (Головко, І, 1957, 130).
2. у знач. присудк. сл. Важко (про труднощі в чомусь, нестатки і т. ін.). Ростом я, знаєте, нижчий за мого першого номера, то на глибоких місцях мені доводилося зовсім туго (Гончар, Південь, 1951, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 311.