ТУБО́, виг.. мисл. Слово, що вживається як заборона собаці діяти у знач.: не можна! будь на місці! не чіпай! Одрізав [Антоша] скибочку хліба і поклав псові на ніс. — Тубо! (Коцюб., II, 1955, 387); Здалека тріскали постріли, чулися вигуки: «Ату його!», «Ату його!», «Полкан, куш!», «Аполлон, тубо!» (Бурл., О. Вересай, 1959, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 309.