ТРІ́СНУТИЙ, а, е. Який має тріщину. Крізь вибиті вікна дивилась на мене пустка, забуті гардини у павутині, висяча лампа на тріснутій стелі (Коцюб., II, 1955, 404); Тут ми мусили перепочити, фурман зв’язував отоси, що їх, мов ножем, перетяло, і лагодив тріснутий хомут (Досв., Вибр., 1959, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 277.