ТРІСКОТІ́ТИ, о́че і ТРІСКОТА́ТИ, оти́ть, недок.

1. Утворювати тріск злегка і безперервно. В куточку тріскотить стиха лампадка та вчувається часами стогін задавленого ридання (Стар., Облога.., 1961, 15); Дем’ян перебирав пальцями. М’яв їх, чути було, як тріскотіли кісточки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 585); Під чобітьми тріскоче сухий будяк (Чаб., Тече вода.., 1961, 16); // Діючи, утворювати часті, короткі й сухі звуки, схожі на тріск (про зброю, механізми тощо). Бомбили вокзал. Тріскотіли зенітки (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 11); В голові й досі тріскотіли телефонні дзвінки (Кучер, Трудна любов, 1960, 194); // Звучати неначе тріск, подібно до тріску. Десь далеко, за кам’яним гребенем, тріскотіли постріли (Донч., Вибр., 1948, 188); // Видавати характерні часті, короткі й сухі звуки (про деяких птахів, комах). Знав тебе я в ту ще пору, Віковічний, темний ліс,.. Як від ранку і до ночі Цілі безліки пташок Без угаву тріскотіли Між рясних твоїх гілок (Щог., Поезії, 1958, 314); Цикади тріскочуть; // З тріском розриватися, рватися, лопатися. Як горобці у пилюзі, хлоп’ята — Замурзані модерні дикуни На глині борюкаються завзято, Аж тріскотять нейлонові штани (Драч, Поезії, 1967, 166); // чим. Розгризаючи, лузаючи що-небудь, утворювати звуки, схожі на тріск. Гамір, сміх, голоси… А над усім — насінням, як коники в траві, тріскотять [дівчата]. І на землю лушпиння цвітом білим сиплеться (Головко, II, 1957, 125); * Образно. Ліщина шелестіла й тріскотіла стиглими горіхами, немов охоплена полум’ям (Вол., Озеро.., 1959, 101).

2. перен., розм. Швидко, безупинно говорити. — Що, бив би? — Може, битимеш?! — Малі руки… руки не виросли! — тріскотала вона, соваючись на місці (Мирний, IV, 1955, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 276.