ТРІ́СКАЧКА, и, ж.

1. Знаряддя, прилад, за допомогою якого утворюється тріск, стукіт, шум. Проти зайців ми розвішували в садку паперові прапорці, млинки, тріскачки… (Донч., V, 1957, 204); Особливу увагу приділяли хлопці тріскачкам, домагаючись, щоб вони торохтіли, як справжні кулемети (Багмут, Щасл. день.., 1951, 138); * У порівн. На темних лапатолистих фігах завзято, мов сотні тріскачок, до одуру, до самозабуття тріщать цикади (Коцюб., І, 1955, 285); // Ударний музичний інструмент різноманітних конструкцій. Вживаються в оркестрах [у Китаї] різні дзвоники та тріскачки (своєрідні кастаньєти) (Нар. тв. та етн., 4, 1962, 112); Серед них нерідко можна зустріти людей, які досягають чудових результатів у грі на бубні, тріскачці чи навіть на більш складному інструменті (Веч. Київ, 23.ІІ 1970, 4).

2. техн. Пристрій для свердління отворів у важкодоступних місцях або отворів із великим діаметром. Тріскачка.. застосовується для свердління отворів великого діаметра (до 30 мм) у незручних і важкодоступних місцях (Слюс. справа, 1957, 191).

3. Машина для очищання насіння льону. Замість первісних тріскачок, що очищали насіння вкрай погано, Псковське земство почало запроваджувати удосконалені зерноочисні машини (Ленін, 3, 1970, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 276.