ТРІ́СКАННЯ, я, с. Дія за знач. трі́скати і трі́скатися1 та звуки, утворювані цією дією. Аж ось над крижиною тріснули перші постріли. Вони не сполохали тюленів, бо нагадували легке тріскання криги в морозяні дні (Трубл., Лахтак, 1953, 55); Перед тим, як сушити заготовки для меблів, їх торці вкривають рідиною, що добре вбирається і «сковує» волокна. Випробування показали, що новий розчин цілком запобігає трісканню (Веч. Київ, 10.ІІ 1969, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 275.