ТРІПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТРІПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Часто, дрібно коливатися, дрижати. То комин [гуральні] упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (Коцюб., II, 1955, 85); Тріпоче сокір, сріблом потемнілим знімаючись у вогку височінь (Рильський, І, 1960, 219); Високо підніс він [Мотора] праву руку, а в ній легенько тріпотів папірець (Кир., Вибр., 1960, 341); // Швидко махаючи крилами, триматися в повітрі (про птахів, метеликів і т. ін.). Вгорі.. жайворон тріпоче (Дор., Три богатирі, 1959, 83); // Швидко, безперестанно рухати, коливати, махати чим-небудь. Небо всміхнулось до його, до Зінька, так саме,.. як до тих метеликів, що тріпотали кольористими крильцями над зеленими хвилями [хлібів] (Гр., ІІ,1963, 322); Жайворонок в небо весело завився, крильцями тріпоче, піснею залився (Щог., Поезії, 1958, 102); З кожним разом течія все скупіше тріпотіла золотими прожилками (Стельмах, II, 1962, 186); // Маяти, розвіватися (на вітрі, у повітрі тощо). Гупають сільські чоботи, лопотять підтички і тріпотять на вітрі стрічки дівчат (Коцюб., II, 1955, 8); Прапор над нашим сільбудом тріпоче, тріпоче (Мал., Запов. джерело, 1959, 51); // Мигтіти, мерехтіти, блимати (про світло, вогонь і т. ін.). Чорні хмари грізно йдуть від моря.. В них тріпочуть блискавиці сині… (Забіла, У.. світ, 1960, 164); Зорі мигтіли, тріпотіли по обрію, мов живі (Гончар, Новели, 1954, 171); Увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 8); // Звучати тремтливо, переливчасто (про голос, звуки). І поки грав Марусяк, поки тріпотіли в осіннім небі останні ридання лебединої пісні, — в великім очарованню [очаруванні] стояла товпа (Хотк., II, 1966, 294); Переливчастий тенорок, неголосно тріпочучи, зразу ж бере за душу (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 553).
2. Судорожно здригатися всім тілом. Біду собі купила Та й за свої гроші.. І кривий, і сліпий, Ще й де того горбатий, А як стане тріпотати, Треба з хати утікати (Україна.., І, 1960, 345); — Катре! — почну, — а Катря як стисне мені руку: — Іде, іде [Чайченко], просто до нас іде! — шепче, а сама так і тріпоче (Вовчок, І, 1955, 190); А він [щупак] тріпоче та стрибає в кошику (Тулуб, Людолови, І, 1957, 75); В руках Ремо качка полохливо тріпотіла, а його пальці відчували калатання збентеженого пташиного серця (Досв., Гюлле, 1961, 62); // Часто й посилено битися (про серце). Б’ється, тріпоче гаряче серце. Воно відчуло радість (Чорн., Визвол. земля, 1950, 101); Серце тріпотить — бо ось перед очима низенькі хати, заснулі дерева, сіра колія дороги (Коп., Лейтенанти, 1947, 8); // Злегка дрижати, тремтіти. Син треться біля батька, мовчить, тільки ніздрі тріпотять (Тют., Вир, 1964, 328); * Образно. Коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, — Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (Рильський, І, 1960, 138); // перен. Ледве помітно проявлятися (про життя, усмішку тощо). Життя тріпотіло, билося в ньому [пораненому] кволим вогником в степу на осінньому вітрі (Коз., Гарячі руки, 1960, 129); — Яка ти славна, Уляно, при місяці, звісно. — Ну що ти вигадуєш? — ніяковіє від його слів дружина, а в пухких куточках її уст спокійно тріпоче щаслива усмішка (Стельмах, І, 1962, 481).
3. перен., рідко. Те саме, що тремті́ти 3; дрижати (у 3 знач.). Ні, тріпотіть ви, людоїди, І ви, ганебні зрадники! Ось вже помсти час надійде, Знайдуться на вас месники (Пісні та романси… II, 1956, 265); Наллялися вже були кров’ю жили Ясенові, ось-ось вибухне страшний його гнів, що від нього завжди тріпотіло все навкруги, кидалось урозтіч. Але все ж раптом ущух, підкорився жінці (Крот., Сини.., 1948, 16); Скільки ж треба сонця, ласки, квітів по останнім святі перемог, щоб одвикли діти тріпотіти перед чорним привидом тривог!.. (Забіла, Поезії, 1963, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 273.