ТРЮХИ́КАТИ і рідко ТРУХИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що трю́хати, тру́хати. Трюхикає Лиска, тонко та високо співають коліщата… (Вирган, В розп. літа, 1959, 262); Коні легко трухикали шляхом й нетерпляче обмахувалися хвостами на хазяйський батіг (Епік, Тв., 1958, 416); Ніхто не пам’ятав, щоб він за будь-яких обставин змінив свою поважну ходу і пробігся бігцем, як інші. Навіть під час останнього бою, коли підрозділи, рятуючись від танків, вітром летіли за дамбу, Кармазин лише солідно трюхикав у своїй плащ-палатці (Гончар, III, 1959, 374); Асик.. весь час трухикав за ним [Коською] (Збан., Мор. чайка, 1959, 167); Двоє гусарів трюхикало за мажею, куняючи в сідлі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 304.