ТРЮКА́Ч, а́, ч., розм.

1. Той, хто володіє мистецтвом виконувати трюки (у 1 знач.).

2. Хто-небудь, схильний до трюкацтва (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 304.