ТРУХЛЯ́К¹, а, ч., розм.

1. Шматочок трухлявого дерева, який у темряві світиться. Сіє [Тихон] зразу з приполу блискучими трухляками! Всі з реготом кидаються врозтіч, збирають блистки [блискітки] (Вас., III, 1960, 177).

2. перен. Про дуже стару людину. Поза столом сидить на лаві.. чоловічок — вже давненько не юнак, відколи.. й квіт з його опав, та ще й не трухляк: сивоусий, пикатий, броватий (Вовчок, VI, 1956, 281).

ТРУХЛЯ́К², а́, ч. Жук, що живе під корою дерев і живиться комахами-шкідниками.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 303.