ТРУ́ПИК, а, ч. Зменш. до труп. Уявляла [Маруся] собі, як хапають маленьку дитиночку за ніжку, б’ють голівку об камінь… А вночі приходить вовк і жере трупик… (Хотк., II, 1966, 203); За хвилину я вже побачив, як з лайкою несла [дівка] до пекарні в одній руці скривавлений ніж, а в другій трупик [поросяти] за задні ніжки (Коцюб., II, 1955, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 299.