ТРУДНУВА́ТО. Присл. до труднува́тий. Навчання йшло труднувато; // у знач. присудк. сл., кому. Трохи важко фізично, морально, матеріально; важкувато. Ти все щебечеш, пташенько чубата, Стрибаєш, а мені вже труднувато, Хоч і живить мене твій щебет-спів (Дор., Тобі, народе.., 1959, 83); — Просто труднувато мені без вас, Василю Максимовичу. Боюсь, як видужаєте, стільки пилюки виб’єте з мене за кожну дрібницю. (Шовк., Людина.., 1962, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 295.