ТРУДНО́ТА, и, ж., рідко. Те саме, що тру́днощі. Я вже давно живу в Одесі і вмію й по-вашому говорити, — обізвалась Гликерія, — трудно було навчитися, але я таки перемогла трудноту й навчилась (Н.-Лев., III, 1956, 390); Він добре тямив, що Присташиха без трудноти знайде собі другого пастуха (Крим., Вибр., 1965, 415); Але, як це буває завжди з людиною, що, трохи оговтавшись, нагло збагне всю небезпеку й трудноту становища і той єдиний, який уже не є, вихід, що тільки й лишився їй, — стає раптом рішучою, — отак зараз і вітробалчани (Головко, II, 1957, 348).
З вели́кою трудно́тою — те саме, що З вели́кими тру́днощами (див. тру́днощі). Матушка обперлась обома руками об ручки крісла, підвела з великою труднотою своє огрядне тіло (Н.-Лев., IV, 1956, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 295.