ТРУДНЕ́НЬКИЙ, а, е.

1. Пестл. до тру́дний 1. — То тільки біда, — каже, — що діло-то ваше дуже трудненьке. Не знаю, як-то воно й буде (Вовчок, І, 1955, 77).

2. Досить трудний, труднуватий. — Що це у вас? — придивляється пристав до ступи.. — Звичайнісінька ступа. — В учителя ступа? — зацікавлюється пристав. — І для чого вона вам? — Для науки. — Для якої? — Що етнографією зветься. — Етнографією? Трудненьке слово (Стельмах, І, 1962, 592).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 294.