ТРОЮ́ДИТИ, джу, диш, недок., перех., розм. Викликати чим-небудь подразнення, запалення і т. ін.; ятрити. Троюдити рану; // перен. Якимись діями, словами поновлювати, примушувати знову відчувати, переживати щось неприємне. Я б мовчав, я б нічого тобі не сказав, але мені не так було б трудно терпіти сей біль, бо його не троюдили б оті дикі приступи лютості… (Л. Укр., III, 1952, 681).
◊ Трою́дити се́рце — посилювати чий-небудь душевний біль, завдавати комусь ще більших моральних страждань. Івась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Мирний, І, 1954, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 287.