ТРО́ХИ-ТРО́ХИ, присл., розм. Зовсім мало чого-небудь, зовсім небагато. О, дайте людям трохи-трохи ласки (Кор., Поезії, 1967, 20); // Ледве-ледве. Ацетон для склеювання шматків плівки треба трохи-трохи нагріти в руці (Ю. Янов., II, 1958, 116).

Тро́хи-тро́хи не… — те саме, що Тро́хи не… (див. тро́хи). — Була без тебе [Енея] зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душі богам (Котл., І, 1952, 253); На заручинах Максим так нализався, що трохи-трохи не побив свого нареченого тестя (Мирний, І, 1949, 214).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 286.