ТРОФЕ́ЙНИЙ, а, е. Який є трофеєм; захоплений, відібраний у ворога. Відразу ж з-під ліска лунким татаканням залився трофейний кулемет (Збан., Незабутнє, 1953, 31); За віллісом гуркотіла пара трофейних тягачів. Це генерал Глазунов прислав на посівну обіцяну допомогу (Довж., І, 1958, 385); Брат стрів мене радо (я в іншу частину Відрядження мав), приділив тютюну, Трофейного, звісно … (Перв., II, 1958, 428).

Трофе́йна ви́ставка — виставка трофеїв. Десь уже наприкінці війни послав мене наш колгосп у Москву на трофейну виставку (Мокр., Сто.., 1961, 146); Трофе́йна кома́нда — команда, яка займається збиранням і обліком трофеїв. — От би тобі, Хомо, та в королівській кареті… Ха-ха-ха… — Не встиг, братці: з-під носа трофейна команда вихопила… (Гончар, III, 1959, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 285.