ТРОТУА́Р, у, ч. Пішохідна доріжка (з кам’яних плит, цегли, асфальту, дощок і т. ін.) з боків вулиці, площі, трохи вища порівняно з проїжджою частиною. Виразно стукають каблуки по сухих тротуарах (Коцюб., II, 1955, 363); Двірники в білих фартухах вийшли з шлангами в руках — поливати сірий брук вулиць та жовту цеглу тротуарів (Смолич, Мир.., 1958, 80); Вона знає кожну дошку дерев’яного тротуару (Донч., III, 1956, 26); Звідси, з вищого берега, Тарасові було добре видно рівні вимощені вулиці, гладенькі асфальтові тротуари (Ткач, Плем’я.., 1961, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 285.