ТРОПА́, и́, ж. Вузенька пішохідна доріжка, протоптана людьми або тваринами; стежка. Наказав [грек] Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги (Коцюб., І, 1955, 393); За Яриною ніхто не кинувся до самого ранку. Тим часом вона все дальше заглиблювалась у ліс, тримаючись звірячої тропи понад Дніпром (Панч, Гомон. Україна, 1954, 345); // Взагалі дорога, шлях. Треба мені йти на всі чотири вітри. Тропа моя по всьому світу (Барв., Опов.., 1902, 179); Далі ідуть подорожні, куди їх тропа закликає, І незабаром стають на горбі, що над містом панує (Зеров, Вибр., 1966, 233); Але душа народу не сліпа, Вона стоока; до могил героїв Повік-віків не заросте тропа (Рильський, III, 1961, 279); // перен. Життєвий шлях кого-небудь. Не знаю я, куди я йду. Куди прийду — того не знаю. Як тайна й те, з якого краю Тропу життя свого веду (Черн., Поезії, 1959, 296).
◊ В тропу́ ступа́ти чию — іти за ким-небудь, наслідувати кого-небудь; Збі́гти з тропи́ — втратити потрібний напрямок, збитися з дороги. Перехрестилася [Ле-вантина] і вступила в ліс. Тут уже не бігла, бо раз, що втомилась, а друге, боялася збігти з тропи й зблукатись (Гр., II, 1963, 292); У тропі́ (тро́пою) іти́ (піти́, прийти́ і т. ін.) у знач. присл. — слідом. Дворак верхи кудись скочив і повернувся незабаром, а за їм, у тропі лікар прибіг (Вовчок, І, 1955, 175); Сторож тропою за ним, та й бачив, що бочонок схований був у погребі (Сл. Гр.); Ухопи́ти (упійма́ти, набі́гти і т. ін.) тропи́: а) знайти дорогу, потрібний напрямок, потрапити на потрібну дорогу. Подався [Михайлик], мов той снохода, вниз до міста, шляху не вибираючи, але зразу не вхопив тропи і трішки поблукав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 338); [Дід:] От водило, — так мов усі чорти позривалися з пекла. І знаю ж, що близько й хата, а не піймаю тропи та й годі… (Стар., Вибр., 1959, 656); Пливу по широкому світу, як човен без весельця, і не набіжу тропи (Барв., Опов.., 1902, 300); б) обрати правильний шлях у житті. «Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї [кривди], втекти від неї; плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти…» (Мирний, І, 1949, 395).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 282.