ТРО́НКА, и, ж., діал. Дзвіночок, який чабани вішають на шию тваринам, щоб їх легше було розшукувати в темряві, в лісі і т. ін. Це найкращий час для чабана — вести отару, доки ще не жарко, по прохолодних випасах і слухати, як в тихім ранковім повітрі подзвонює тронка… (Гончар, Тронка, 1963, 254); Чабан по голосу тронки чує вночі вівці, знає, як і куди вони йдуть (Рад. літ-во, 5, 1963, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 282.