ТРОМБО́Н, а, ч. Мідний духовий музичний інструмент, що являє собою складену циліндричну двічі зігнуту трубку, яка закінчується широкою горловиною; характеризується різким звуком. Любив він музику. Коли, бувало, Десь на весіллі голосно ударить Оркестр немудрий — скрипка та кларнет, Та барабан з тромбоном, та труба, — Аж стрепенеться Дмитрик і біжить На скрипки голос (Рильський, II, 1960, 304); Кларнети аж вищали від захоплення, а тромбони поважно рохкали чрочисту хвалу (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 282.