ТРО́ЙКА, и, ж. Троє коней, запряжених поряд в один екіпаж. Бігла тройка холодком, Баска, — без втоми і упину (Щог., Поезії, 1958, 375); * У порівн. Ти казав: — Вітчизно люба, з ворогом я поборюсь! Буде мчать поміж народів мов та тройка — славна Русь… (Тич., II, 1957, 283); // Екіпаж із запряженими в нього трьома кіньми. — Я було вимкнуся з братом і з його товаришами, нібито в театр, а самі замість того на тройках у Стрєльну — весело так!.. (Л. Укр., III, 1952, 600); Батько скакав тройкою з кучером, маючи в бричці десять пудів покупок (Збірник про Кроп., 1955, 9); І мчиться божевільна тройка з Петербурга в Оренбург, несучи бентежного поета, рядового Тараса Шевченка (Рильський, X, 1962, 38); Захлинаючись від захоплення, вони наввипередки описували розкішні степові пікніки, катання на тройках (Гончар, Таврія, 1952, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 281.