ТРИТО́Н¹, а, ч.

1. У давньогрецькій міфології — син бога морів Посейдона — морське божество з людським тулубом і риб’ячим хвостом. Оркестрові та диригенту пощастило талановито передати пасторальні образи, нестримний танець тритонів та наяд (Літ. Укр., 29.V 1962, 4).

2. Хвостата земноводна тварина родини саламандрових, схожа на ящірку; живе у воді, а зимує на суші. Яринка вдивлялася в темну воду. З-під широкого листя виплив жук-водолюб, майнув червонястими цятками тритон (Донч., IV, 1957, 262); // Скульптурне зображення такої тварини. Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем. Сухі роти тритонів умирали од спраги (Коцюб., II, 1955, 403).

ТРИТО́Н², у, ч., муз. Інтервал із трьох цілих тонів, тобто збільшена кварта або зменшена квінта.

ТРИТО́Н³, у, ч., фіз. Ядро атома радіоактивного ізотопу водню — тритію.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 268.