ТРИ́ННЯ, я, с., збірн., розм., рідко.

1. Те саме, що по́терть. Сидів [Стефан] весь день у хижі, помагав плести рогіжки: прятав злишнє триння, приносив ли-пехуваті сніпки (Ков., Світ.., 1960, 135); * Образно. Він почаркувався з усіма, не оминув і Левченка, навіть люб’язно щось сказав йому, хоча в думках на триння перемелював цього безбожного латуряку [лобуряку] (Стельмах, І, 1962, 335).

2. Те саме, що ти́рса (див. ти́рса¹).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 265.

Триння, ня, с. соб. отъ трина.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 283.