ТРИ́НА, и, ж., збірн., діал.

1. Потерть. Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до по-ловника (Фр., III, 1950, 271).

2. Тирса (див. ти́рса¹).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 264.

Трина, ни, ж. Употребляется также и лишь во множ. ч. съ тѣми-же значеніями.

1) Сѣнная труха, измельченное сѣно или солома. Шейк. Фр. Пp. 177.

2) Опилки древесныя. Н. Вол. у. Чому вітер несе трину? бо вона дрібненька. ЗЮЗО. II. 442. Ум. Три́нка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 283.