ТРИВО́ГА, и, ж.

1. Неспокій, збентеження, викликані якимсь побоюванням, страхом перед чимось, передчуттям неприємного, небезпечного. Раїса усе поглядала туди [на небо], з тривогою думаючи, чи втечуть вони од бурі (Коцюб., І, 1955, 308); Хоча плацдарм був уже досить широкий і зовні становище здавалося більш-менш нормальним, — Хому проймала дедалі гостріша тривога. По численних, на перший погляд зовсім незначних прикметах він визначав, що справи тут кепські (Гончар, III, 1959, 359); Двоє крайніх вікон на третьому поверсі зустріли Юрка чорним мовчанням. І одразу ж холодним крилом черкнула по серцю тривога (Мушк., День.., 1967, 163); // перев. мн. Хвилювання, переживання, що порушують душевний спокій. Дізнала Галя теж усякі.. тривоги та радощі, та тугу, та щастячко, невідомісінькі їй до того часу (Вовчок, І, 1955, 320); Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги (Сим., Земне тяжіння, 1964, 8); Зося, як більшість дівчат, в стані душевної тривоги була переконана, що коли вона любить хлопця, то й він має неодмінно любити її (Стельмах, І, 1962, 277).

Життє́ві (земні́, людські́) триво́ги — турботи, клопоти, хвилювання, що супроводжують життя людини. Село моє, спокою мій улюблений, Далекий від тривог земних! (Зеров, Вибр., 1966, 383); Вікові ялини й сосни похмуро мовчали, їм було байдуже до людських тривог (Донч., II, 1956, 44).

◊ Триво́га ду́шу (се́рце) обгорта́є (обгорну́ла) див. обгорта́ти.

2. Метушня, шарпанина, переполох. Закипіла по Вкраїні Страшенна тривога, Як на шляхту піднялася Сірома убога (П. Куліш, Вибр., 1969, 307); Уранці гомін та тривога по двору. Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає: — Де моя Катря? Де моя дитина люба? (Вовчок, І, 1955, 94); Тут незабаром прилетів патруль, Знялася заметня, тривога, шуканина, І дівчину знайшли (Л. Укр., І, 1951, 115); Тривожно перебігають по ній [дарабі] гуцули… Гук, і неспокій, і тривога на дарабі. Назріває трагедія (Хотк., II, 1966, 324).

3. Стан, що вимагає активних дій; загроза, небезпека. Мітинг триває. Але раптом — тривога! Робітничі пости біля Арсеналу бачать: наближаються до Арсеналу військові частини (Довж., І, 1958, 51); Перемога! Вікон маскувати вже не треба,.. коли тривога… (Нех., Ми живемо.., 1960, 85); В садку з’явилася гусінь. Тривога! (Донч., VI, 1957, 18); // Умовний сигнал, що сповіщає про небезпеку, загрозу або про битву, бій. Трубить [Турн] в ріжок! — оп’ять [знову] тривога! Кричать, біжать, спішать якмога; Великая настала січ! Троянці дуже славно бились, Рутульці трохи поживились, Насилу розвела їх ніч (Котл., І, 1952, 250); Затрубили в труби, забили в бубни по всьому таборі. Тривога пішла по цілому таборі (Н.-Лев., VII, 1966, 236); Люди познімали з плечей торби, розташувалися на короткий відпочинок. Раптом хтось крикнув: «Повітря!» Деякі попадали на землю, деякі застрибали в окопи. Тривога виявилася даремною (Тют., Вир, 1964, 357).

∆ Бойова́ триво́га див. бойови́й; Пові́тря́на триво́га див. пові́тря́ний.

◊ Би́ти (зби́ти, заби́ти, уда́рити, зня́ти, підня́ти і т. ін.) триво́гу: а) сповіщати умовним сигналом про небезпеку, загрозливий стан, про нещастя де-небудь. [Стась:] Та не чиніть паніки — будемо чекати. Ось Олізар прийде — скаже, в чім річ. Може, справді даром збили тривогу! (Вас., III, 1960, 402); Федір Гичка б’є тривогу, Калатає в рейку-дзвін!.. (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 31); Вартовий забив тривогу… Буде бій! (Сос., І, 1957, 417); На світанку перекопські вартові вдарили тривогу (Гончар, II, 1959, 81); б) усвідомлюючи загрозу чого-небудь, закликати до певних дій, до вжиття певних заходів. Хай колонізатор б’є тривогу — Хитається тюремних стін граніт (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84); Якось випав сніг.. Забили в колгоспі тривогу. Треба було буряки рятувати (Колг. Укр., 1, 1961, 63); в) порушувати чийсь спокій, звичний стан; завдавати клопоту, турбувати. Я вигадав, що заслаб, що боюся вживати м’ясо. Підняв тривогу, мусив приймати краплі од живота (Коцюб., II, 1955, 364); В Генуї переночувала, щоб не в’явитись до Садовських серед ночі та не збивати тривоги (Л. Укр., V, 1956, 419); Проби́ти бойову́ триво́гу див. пробива́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 253.