ТРИВА́ТИ, а́ю, а́єш.
1. тільки 3 ос. Відбуватися протягом певного відрізку часу. Напади нервові ослабли і тривають лишень кілька годин (Стеф., III, 1954, 229); Усе це довго на письмі виходить І в пам’яті лишило довгий слід, А лиш хвилину в дійсності тривало (Рильський, II, 1960, 76); Бій тривав дві доби. Потім грім перекотився за Віслу (Жур., Вечір.., 1958, 280); // Існувати, бути. Біля кожної билини, під кожним листочком тривало своє маленьке, непомітне життя (Донч., Пісня.., 1947, 4); // Продовжуватися. Тиша тривала, напружена тиша чекання (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 6); // Бути, триматися (про погоду, явища природи тощо). В Бахчисараї тривала спека (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 290); Тривала холодна полярна ніч (Трубл., Крила.., 1947, 3).
2. діал. Жити, існувати. — Він [цар велетнів] триває в тім камені і пильнує сеї долини (Фр., VI, 1951, 80); Співаки, щоб сто літ ви тривали, про концерт такий нам усім і не снилось (Мак., Вибр., 1954, 381).
3. заст. Чекати. — Треба тобі, Катре, ще потривати… — каже Маруся. — Вже не сила моя тривати (Вовчок, І, 1955, 212).
Трива́й (трива́йте) [лиш (лише́, лише́нь)]: а) уживається як прохання почекати, не поспішати з чимось. От і визвалася з них Домаха та й каже: «А тривайте лишень, я піду побіля нього, та вже ж не я буду, щоб він мене не заняв» (Кв.-Осн., II, 1956, 17); Гануш задивився на неї й крикнув: «Замочишся, чорнобрива! Тривай, я тебе пересаджу на берег!» (Н.-Лев., III, 1956, 225); б) уживається для вираження пригадування. — Хто ж таки лякає так жінок? Але ж і в тебе, тривай, була мати: не вовчиця тебе на світ породила! (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); [Маруся:] І не бува тобі хоч трохи смутно? [Галя:] Ні, не бува… Е, ні, тривай — буває (Сам., II, 1958, 9); в) уживається для вираження погрози, попередження. «Тривайте ж, — так собі подумав раз уночі, як не спав з нудьги [Демко], — я вас усіх провчу» (Кв.-Осн., II, 1956, 481); На мене гримнула бабуся: «Тривай, старий ласун, тривай! Колись застукаю… діждуся…» (Гл., Вибр., 1957, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 252.