ТРЕФО́ВИЙ, а, е. Прикм. до тре́фа. — Вчора, Платоне, мене оцей боцюн, — тикнув Михея берданкою Вигон, — дурнем лишив… Якби ж я ото знав, що в нього не десятка чирвова, а сімка трефова, то не викрутився б він… (Зар., На.. світі, 1967, 168); Валет трефовий; // розм. З темним волоссям (про людину). — Отже, виходить, що ви з тієї зустрічі нашої запам’ятали тільки… мою масть! — і гіркота звучали в голосі. — Трефова, дама та й все! (Головко, І, 1957, 484).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 249.