ТРЕ́ПЕТНО, ТРЕ́ПІТНО. Присл. до тре́петний, тре́пітний. А було ж воно [кохання], було, та й розійшлося, мов туман по долині. І вже не такими жаданими стають вечори, і не так трепетно сяють зорі (Стельмах, І, 1962, 202); Серце колотилося трепетно від солодких передчуттів… (Смолич, Театр.., 1946, 122); На душі було легко, трепітно, радісно… (Ряб., Золототисячник, 1948, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 247.