ТРЕ́ПЕТНИЙ, ТРЕ́ПІТНИЙ, а, е. Те саме, що тремтли́вий. Обабіч дороги кучерявляться молоді трепетні тополі (Цюпа, На крилах.., 1961, 68); У вікно зазирають трепітні листочки жасмину (Грим., Син.., 1950, 83); Карпо рвучко обійняв, пригорнув її, гарячу й трепетну, до своїх грудей (Шиян, Баланда, 1957, 152); Не раз хотілося мені Намалювати по-новому Вечірні трепетні вогні (Рильський, II, 1960, 45); Хоче [Терентій] скочити з коня, і враз його моторошно пересмикує чийсь трепетний від радості й хвилювання голос (Стельмах, І, 1962, 499); — Не хвилюйся, моя трепетна лань, — лагідно озвався [батько до матері] (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 145); В одній кохтині, легка, трепетна від радості і щастя, вона перебігла в одну мить через двір (Збан., Переджнив’я, 1960, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 247.