ТРЕ́НЗЕЛЬ, я, ч.
1. Металеві вудила для управління конем за допомогою натискування на язик і кути рота, а також ланцюжок для утримання мундштука в роті коня. Рудий ситий кінь водить мідними боками, перебирає ногами, випинає дугою лискучу шию, кусає трензеля (Тют., Вир, 1964, 70); І даль не та і ніч не та… Кубані хвиля наліта, А за горбами, за степами Задзвонять коні трензелями, Аж захвилюються жита (Забашта, Квіт.., 1960, 164); // Вуздечка з вудилами. Назустріч Чернишеві скакав на баскому коні якийсь піхотинець.. Трензелі впали, і кінь уже обірвав їх ногами — метлялись одні обривки (Гончар, III, 1959, 72).
2. муз. Те саме, що трику́тник 3.
3. спец. Механізм, що складається з чотирьох циліндричних зубчастих коліс із радіальним переключенням. У [токарному] верстаті ТС-135 з допомогою одного й того самого механізму трензеля здійснюється реверсування руху ходового гвинта й ходового валика (Практ. з машинозн., 1957, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 245.