ТРЕЛЬ, і, ж. Тремтливе, переливчасте звучання, утворюване швидким багаторазовим чергуванням двох суміжних звуків. Вона співала дуже добре, її.. сопрано розливався [розливалося] трелями.. далеко понад морем (Н.-Лев., V, 1966, 183); В вершках дерев почали солов’ї виводити свої трелі (Фр., VII, 1951, 120); На каштані вдарив зяблик чисту, коротку, барвисту трель (Коп., Як вони.., 1948, 6); Старий Кучма, сільський пастух, був, мабуть, колись горністом у війську. Іноді такі трелі виводить над селом, що аж мило послухати (Томч., Жменяки, 1964, 48); // Швидке багаторазове чергування таких звуків у музичному творі. І ще гучніш лунають співучі трелі ноктюрна (Коч., II, 1956, 34); Найзручніше на сопілці виконувати мелізми (мелодичні прикраси) — форшлаги.., трелі.., а також подвійне й потрійне стаккато (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 242.