ТРЕ́БНИК, а, ч. Богослужбова книга, що містить молитви для треб. На вікні требник лежав з хрестом, в патрахіль [єпітрахиль] замотаний (Свидн., Люборацькі, 1955, 77); Лежали на столі книги церковні: требник митрополита Петра Могили.., непогамовного борця проти унії (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 241.

Требник, ка, м. Требникъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 280.

тре́бник — стара книга, за якою виконували тре́би (у 2 знач.); також богослужбова книга, що містить порядок молитов та священнодій, які звершуються на потреби християн; до нас требник перейшов із болгарської церкви в перекладі Кирила та Мефодія; відомими є требники Гедеона Балабана (1606 р.), Петра Могили (1646 р.), Йосифа Тризни (1653 р.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 604.