ТРА́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Утворювати різкі, переривчасті звуки внаслідок падіння, пострілу, вибуху або під час роботи, руху тощо; торохкати (у 1 знач.). Трахкаючи колесами, пароплав поспішив до пристані (Коп., Вибр., 1953, 439); Трахкали розкотисті постріли; // безос. Стріляти. Трахкало десь збоку. Над головою хурчали осколки й опадали, гупаючи, мов груші (Гончар, III, 1959, 47).

2. Сильно, з гуркотом ударяти, стукати; торохкати (у 2 знач.). Трахкало в розмаху дерево об дерево (Хотк., II, 1966, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 240.