ТРАНШЕ́Я, ї, ж.

1. Вузький глибокий рів із бруствером, що з’єднує в одну лінію всі вогневі точки оборонних позицій. Вони [солдати] перехопились на шинелях через п’ять рядів дротяної загорожі.., вдерлись у ворожий окоп і повернули першу німецьку траншею бруствером із сходу на захід (Смолич, Мир.., 1958, 153); На ворога-напасника з боями йшли бійці і в темнім лісі вирили траншеї довгі ці (Забіла, Одна сім’я, 1950, 92); Брянський стрибнув у глибоку траншею, що вела до стрілецьких рот (Гончар, III, 1959, 40); * У порівн. Стежечка вузька, прокидана у високому снігу, наче в траншеї, йти удвох незручно (Кучер, Трудна любов, 1960, 331).

2. Довгий, вузький рів, виїмка для зберігання, укладання, укриття або вирощування чого-небудь. Коли в господарстві немає готових сховищ, зберігати плоди, як вимушений захід, можна у звичайних траншеях (Колг. Укр., 8, 1956, 39); Каналізаційні труби укладають у траншеї (Довідник сіль. будівельника, 1956, 348); Силосна траншея.

3. Канавоподібне місце відкритого добування корисних копалин.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 234.