ТРАДИ́ЦІЯ, ї, ж.
1. Досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Та хата й справді була колись школою, але вже давно в тій хаті ніхто не вчився й вона звалась школою по давній на Україні традиції (Н.-Лев., III, 1956, 104); Хоч у нашій родині все жили українські традиції, та національна свідомість прийшла до мене аж на 12 році життя (Коцюб., III, 1956, 280); За давньою традицією, яка збереглася ще в селах, — називав [син] батька та матір на «ви» (Зар., На.. світі, 1967, 117); Дуже важливим завданням радянської історичної науки є виховання молоді на героїчних традиціях минулого (Ком. Укр., 10, 1966, 26); // Передача досвіду, звичаїв, культурних надбань із покоління в покоління. Традиція — неодмінний закон спадкоємності, без якої не може бути розвитку культури (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 8).
Вхо́дити (увійти́) в тради́цію — усталюватися, ставати загальноприйнятим звичаєм.
2. перев, мн., чого. Звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось. Сільрада обернулася на оперативний штаб розгорнутого наступу на віковічні традиції селянської обмеженості (Епік, Тв., 1958, 208); — Традиції гостинності, які свято шанує народ,.. не дозволяють мені відмовити вам (Смолич, I, 1958, 59); За Байдою пролягло піввіку. По Україні лунають пісні про його геройські діла і смерть за рідний край, за його волю. Байда лишив традиції честі і любові до батьківщини (Ле, Наливайко, 1957, 43); // кого, чого. Ідейні засади та стилістичні особливості творчості письменника, художника тощо. У своїй драматургічній діяльності Карпенко-Карий продовжував традиції творчості Котляревського й особливо Шевченка (Укр. літ., 9, 1957, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 225.