ТРА́ГІК, а, ч. Актор, що виконує провідні ролі в трагедіях. Коротким помахом трагік відкинув кучму волосся з високого чола (Смолич, Театр.., 1946, 61); Катенька вдруге вже переказувала трагікові все, що знала про Шевченкове гірке та героїчне життя (Ільч., Серце жде, 1939, 302).

2. Автор трагедій. В голові слова зринали в нас, тисячолітні слова грецького трагіка Есхіла: «Ми в Скіфії, ми на краю землі, дійшли пустель ми непрохідних» (Тич., III, 1957, 39); Захоплюючись правдивістю зображення і глибоким реалізмом п’єс англійського трагіка [В. Шекспіра], Шевченко вважав їх взірцем майстерності, критерієм художньої правди (Літ. Укр., 27.V 1964, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 223.