ТРАВНЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до тра́вень; // Який відбувся, трапився у травні. Догоряють промені останні у багрових одблисках заграв. Милий дівчини в травневому повстанні З барикади в ворога стріляв (Дмит., Вірші.., 1949, 180); // Який буває в травні; весняний, теплий. О, як цвіте оця земля травнева, Ця батьківщина людської весни! (Бажан, Вибр., 1940, 94); [Ліда:] Травнева ніч і яблуні… Сп’яніти можна… (Корн., І, 1955, 98); Травнева гроза; Травневий дощ.
2. розм. Те саме, що першотравне́вий 2. Ото був день, єдиний день святковий, Коли на сонці він [вишитий узір] запломенів, Осяяний, співучий, пурпуровий, Немов маленький стяг травневих днів (Бажан, Роки, 1957, 251); Травневе свято.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 221.