ТРА́ВКА, и, ж. Зменш.-пестл. до трава́. Вітер віє, вітер віє, Травка зеленіє, А в козака чорні брови, В дівки серце мліє (Укр.. лір. пісні, 1958, 297); Отак, буває, в темну яму Святеє сонечко загляне, І в темній ямі, як на те, Зелена травка поросте (Шевч., II, 1953, 199); Потім, коли Жабі замовкла, ми всі слухали її [Геле-нин] голос, що лився тихеньким струмочком по травці (Досв., Вибр., 1959, 162); * У порівн. Як травка, скошеная в полі, Ув’яв Паллант (Котл., І, 1952, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 220.