ТРАВИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до трави́на. — То нащо вчитися, як так? — сливе пошепки спитала Дарка, скоса дивлячись на Юзю і щипаючи якусь травинку (Л. Укр., III, 1952, 642); Ще холодно, трава росяна, і корови стоять, зрідка лише якась нетерпляча смикне найвищу травинку (Хотк., І, 1966, 136); Малесенька пташка шугає в зарослях рогозу, тримаючи у дзьобі травинку (Чаб., Тече вода.., 1961, 7); * У порівн. Олена стояла перед ним, зніяковіла й тендітна, як травинка (Вільде, Сестри.., 1958, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 220.