ТРАВИ́НА, и, ж., розм. Одна стеблина, один пагонець трави. Туман тоненькими ниточками піднімався з кожної травини, з кожної билини (Мирний, І, 1954, 174); І ось уже всі квітки й травини видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих кліток-деревин (Вас., І, 1959, 328); * У порівн. — Живеш, як травина: сьогодні є, завтра, може, десь на отакій галявині шаблями такі, як Данько ваш, посічуть (Гончар, II, 1959, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 220.