ТОЧИ́ЛЬНИК, а, ч.

1. Той, хто займається гострінням різальних інструментів; гострильник. Мічурін ішов містом і вигукував деренчливим голосом, наслідуючи точильників ножів (Довж., І, 1958, 440); У правому заглибі корми точильник гострив ножі, а трохи збоку від нього сиділа група комсомолят (Епік, Тв., 1958, 300); // Робітник, що виготовляє що-небудь точінням.

2. Жук, шкідник деревини́. Столярні вироби й кімнатні меблі пошкоджуються личинкою жучка — меблевого точильника (Стол.-буд. справа, 1957, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 213.