ТОРО́ЧЧЯ, я, с., збірн. Те саме, що торочки́ 1. Мати, мовчазна й похмура, обв’язавши голову старою хусткою з довгим тороччям, безкінечними хвилинами дивилася в вікно (Десняк, Опов.., 1951, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 208.