ТОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм.
1. також без додатка. Говорити одне й те саме, повторювати щось кілька або багато разів. — Він усім це саме торочить, а ти його, Романе, не дуже слухай та свій розум май, — обізвався один староста (Н.-Лев., VI, 1966, 346); Я тобі сто разів торочила (Сл. Гр.); — Та всі ви мені дорогі.. — Всі та не всі, — торочила своє Галина (Збан., Малин. дзвін, 1958, 31); // Говорити комусь про що-небудь (завжди, постійно). Користолюбець щохвилини Торочить про свої права, А от про те, що сам повинен Зробити людям — забува (Воскр., З перцем!, 1957, 373); Справді! Як поводить себе оцей Віктор. Вона б хотіла з ним поговорити щиро, а він торочить про електрику (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 214).
2. зневажл. Говорити нісенітниці, вести несерйозну, пусту розмову; базікати. [Настя:] Та отямся-бо, кумо! Що ти торочиш? (Фр., IX, 1952, 97); — Що оце ви торочите! Оце б то я, стар [старший] чоловік, занапастив молодий вік дівочий! (Барв., Опов.., 1902, 10); В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося від того балакуна, який п’ять хвилин тому торочив абищо, не думаючи (Шовк., Людина.., 1962, 167).
ТОРО́ЧИТИ, о́чу, о́чиш, недок., перех.
1. Висмикувати, витягати нитки з країв тканини, роблячи торочки. В сусідоньки я була, Рушнички торочила (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 165); — Ну, чого розсілася?.. Збирай зо стола та поможи Ярині рушники торочити (Л. Укр., III, 1952, 669).
2. Обшивати облямівкою краї одягу, портьєр і т. ін. для оздоби; оторочувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 208.