Про УКРЛІТ.ORG

торохтіти

ТОРОХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, недок.

1. неперех. Утворювати різкі, гуркітливі звуки. Гримів, торохтів грім, далі став стихати (Кв.-Осн., II, 1956, 415); — Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів І шестерня довготелеса Не дряпала боків (Гл., Вибр., 1951, 155); Десь далеко торохтів на рейках поїзд (Шовк., Інженери, 1948, 85); Торохтіли колеса, ритмічно тупотіли коні, бряжчали на возах похідні казанки (Десняк, Десну.., 1949, 394); // Рухатися, котитися з гуркотом, шумом. Віз торохтить по камінні та підкидає на ямках — аж не всидиш (Гр., II, 1963, 261); Ззаду долинули якісь вигуки. Скаженим галопом мчали верхівці, торохтіли тачанки, маяли строкаті килими на них (Ю. Янов., II, 1958, 240); // чим і без додатка. Голосно стукати. Коли чую, знов торохтить [Петро] у вікно так, що аж шибки дзвенять (Н.-Лев., III, 1956, 282); Прокидаюсь серед ночі.. Кішка хазяйчина забралась до нас і торохтить нашим посудом (Вас., Незібр. тв., 1941, 205); Біля печі заклопотано торохтіли кочергами сусідки (Панч, II, 1956, 434).

2. перех. і неперех., перен., розм., зневажл. Голосно й швидко, іноді безладно говорити, розмовляти; базікати. Отсе було сидить він в мене або в кума, — Всі торохтять, а він тихесенько… все дума! (Метл. і Кост., Тв., 1906, 36); — Що це ти торохтиш там, мов навіжена? — гримнула на неї Пистина Іванівна (Мирний, III, 1954, 222); Вона жваво торохтіла про свою подорож, про зустрічі з колгоспниками, та Гавриш неуважно слухав її (Коцюба, Нові береги, 1959, 333); — Та не торохти! Дай послухати розумного чоловіка, — зупинила Векла Гетьманиху (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 35).

3. перех. і неперех. Цвірчати, співати, утворюючи переривчасті звуки (про деяких комах і птахів). В кімнатці було душно і жарко. Цвіркунець невгамовно торохтів свій єдиний мотив, яким його обдарувала природа (Коп., Земля.., 1957, 94); А Соловей аж горло надриває І на всі за́ставки співає: Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Гл., Вибр., 1951, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 208.

Торохтіти, чу́, ти́ш, гл.

1) Постукивать, стучать, громыхать, гремѣть. Не тупочуть коні, не торохтять коляси. МВ. (О. 1862. III. 46). Торохтів бубон. Стор. МПр. 126. Чую, щось торохтить у вікно. Дощ по залізу торохтить.

2) Болтать. Торохтить, як вітряк. Ном. № 12896. За те розумний чоловік. Живе тихесенько ввесь вік, не торохтить і не гукає. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 277.

вгору