ТОРОПЛЕ́НИЙ, а, е, розм. Який перебуває в стані дуже великої розгубленості, замішання; приголомшений, очманілий, божевільний. То бігала [Дидона], якби шалена, Стояла довго тороплена, Кусала ногті [нігті] на руках (Котл., І, 1952, 84); — Ей, люде добрі! — кричать інші селянам, що, мов тороплені овечки, блукають по полю. — Рятуйте нас, а то й вам те буде! (П. Куліш, Вибр., 1969, 175); Скулився [Бекір] долі біля порога і щохвилини скакував — заспаний, наляканий і тороплений, хоч його поміч не була потрібна (Коцюб., II, 1955, 155); — Чого нас лякаєш! Заткни каглу, ми не тороплені! — гримнув на нього Лесь Якубенко (Стельмах, Хліб.., 1959, 645); * У порівн. Із келії матушки-ігумені вискочила келейниця і кидалась по подвір’ї, мов тороплена (Коцюб., II, 1955, 109); // Який виражає розгубленість, замішання. Тороплені очі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 206.

Тороплений, а, е. Оторопѣвшій, ошеломленный, одурѣлый, пугливый. Стояла довго тороплена. Котл. Ен. І. 34. Звірюка до огню підскочив, підскочив, озирнувсь, мов тороплений сів, бо зроду вперше він огонь уздрів. Греб. 385. Насторошать уші тороплені коні. О. 1861. II. 42. Тороплена дитина. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 276.