ТОРОКИ́, і́в, мн.

1. Ремені ззаду сідла для прив’язування речей або прив’язаний до сідла дорожній мішок. Гой, козачейку [козаченьку], пане ж мій, На чім же буде поїзд мій? — Посаджу тя [тебе] за бедрами, Прив’яжу тя тороками. Бог над нами, Кінь під нами (Пісні та романси.., І, 1956, 131); Спереду сідла висіли дві кобури з пістолями, а з тилу в тороках ув’язувалась бурка і інше до треби козакові (Стор., І, 1957, 265); Приторочила тороки, Від копит знялась луна (Мал., Книга.., 1954, 28).

2. рідко. Те саме, що торочки́ 1. Білі рушники — шовкові тороки (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 206.